У Луцьку попрощалися з загиблим під час обстрілів в селі Катеринівка Попаснянського району Луганської області 41-річним Віктором Лахаєм.
Скорботні заходи відбулися у середу, 28 листопада.
Віктор Лахай народився в селі Велика Глуша Любешівського району. Закінчив Луцьку школу №9 в 1993 році. Здобув спеціальність у Вищому професійному училищі №6 міста Луцька. Проходив строкову військову службу з 1996 до 1998 року.
Лучанин казав рідній сестрі Наталії: «Треба, щоб хтось захищав державу. У мене немає ні своєї сім’ї, ні дітей. Тож комусь треба підтримувати тих хлопців, які там завжди стоять, треба їх змінювати».
Віктор Лахай мав приїхати додому і відсвяткувати з близькими свій 41-ий день народження, проте не судилося…
Тіло загиблого зустріли 28 листопада близько 7:00.
Зазначимо, у зв’язку з похованням загиблого під час проведення Операції об’єднаних сил на сході України лучанина оголосили 28 листопада Днем жалоби.
Також оголосили День жалоби і в Любешівському районі.
Родичі, близькі Віктора Лахая та небайдужі лучани несли оберемки квітів, аби віддати шану воїну, і не стримували сліз. Відспівали Героя у Свято-Троїцькому кафедральному соборі міста.
«Війна — це завжди трагедія. Війна — це завжди біль та втрати. Але війна — це той момент. коли людина усвідомлює, що таке життя, а що таке смерть. що таке радість, а що таке скорбота. Ми сьогодні скорбимо і розмірковуємо що далі, як далі нам жити і вчиняти. Віктор віддав найцінніше за нас — своє життя. Як справжній воїн, як справжній чоловік», — звернувся до присутніх митрополит Луцький і Волинський Михаїл.
Опісля на Театральному майдані міста відбулася громадська панахида. Люди ставали на коліна перед тілом Героя.
За словами в.о. мера Луцька Григорія Пустовіта, російсько-українська війна принесла багато горя Україні, примусила дивитися на життя та політику іншими очима. Але, на жаль, ці уроки дуже болючі.
Віктор Лахай деякий час займався розповсюдженням газет, тож спогадами про нього поділився шеф-редактор тижневика «Вісник +К» Євген Хотимчук:
«Так хочеться сказати: «Вітю, встань подивився як сяє це осіннє сонце». Але він більше ніколи не погляне на це сонце…Він був таким швиденьким, таким добрим, мав величезне серце. Коли Вітя дізнався, що його товариша везуть у лікарню, свою першу зарплату, якихось 100 доларів, кинув у швидку допомогу. Бідненький сам не мав копійки…Ходив пішки, бо не мав на маршрутку. Коли його друга виселяли, бо хата була закладена у кредит, він взяв свої останні заощадження і віддав другу. Одним з перших брав участь у «помаранчевій революції», Революції Гідності…»
Присутні виконали гімн та взяли участь у скорботній ході до гімназії №4. Спинялися й перехожі, щоби хоч на мить вшанувати пам’ять Віктора Лахая. Поховали воїна на міському кладовищі, що у селі Гаразджа.
